Підгайний Ілля Олегович

08.08.1997 - 16.07.2025

Ілля народився 08.08.1997 у місті Кременчуці Полтавської області, другою дитиною в родині Олени та Олега Підгайних. Із самого народження був оточений любов'ю батьків, старшого брата Микити та бабусь.

Ілля з дитинства був цікавим, веселим, дотепним, допитливим хлопчиком, а ще дуже добрим та лагідним.

У зв'язку із роботою батька, сім'я змінювала місця проживання. Із вересня 2000 року до червня 2001 року Ілля відвідував дошкільний навчальний заклад у місті Карлівка Полтавської області.

3 червня 2001 року разом з сім'єю переїхав на проживання до міста Полтави, де провів своє дитинство та юність.

У вересні 2003 року Ілля пішов у перший клас до загальноосвітньої школи № 10 ім. В.Г. Короленка у місті Полтава. На успішно навчався до 8-го класу.

У цей час в Палаці дитячої та юнацької творчості міста Полтава відвідував:

гурток народних інструментів, де навчався 5-ть років грі на цимбалах; гурток хорового співу; дитячий оркестр народних інструментів. Неодноразовий призер міських конкурсів "Зоряний калейдоскоп". Його старший брат Микита одночасно там же навчався грі на акордеоні. Брати одночасно вивчали музичні твори та часто виступали дуетом від імені школи на міських культурних заходах. У слухачів викликало захоплення неспівпадіння маленького зросту та тендітності Іллі з міцною грою на цимбалах.

З третього до шостого класу Ілля приймав участь від імені школи у міських змаганнях з шахів та займав призові місця. Гру в шахи він практикував все своє життя, навіть на фронті, розцінюючи це, як гарне тренування уваги, логіки, послідовності. Любив грати в шахи з комп'ютером, але дуже цінував гру з живим партнером.

Ілля рано навчився читати, читав завжди і всюди, у нього постійно із собою була нова книга. Він доречно вставляв цитати, його жарти були настільки дотепні, що стали цитатами в колі сім'ї та близьких. Тому, як закономірність, у шостому класі він зайняв перше місце у першому турі Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач 2009 року».

Він змалечку знав ким буде, і право було у нього в крові, його мама казала: «його Я народилося раніше за нього». Ілля обрав для себе фах юриста. Саме тому наполіг на переведенні до Полтавського міського багатопрофільного ліцею №1 імені І.П. Котляревського, де з вересня 2010 року до жовтня 2013 року навчався у групі з поглибленим вивченням правознавства. У дев'ятому та десятому класах був переможцем міської та обласної олімпіад із правознавства.

3 листопада 2013 року, у зв'язку з переїздом сім'ї, переїхав на проживання до міста Чернігова та перевівся на навчання до Чернігівського ліцего № 1, який закінчив у 2014 році та отримав атестат про середню освіту.

Після закінчення навчання Ілля успішно склав ЗНО та поступив до Київського Національного Університету ім. Т. Шевченка на факультет «правознавство», де навчався чотири роки та отримав диплом бакалавра.

У цей час закінчив військову кафедру, у 2018 році склав присягу на вірність Народу України та отримав військове звання молодший лейтенант за спеціальністю «військовий психолог».

Старший брат Микита розповів Іллі про відновлений ВИШ, який започаткував магістерську програму з фаху правознавство. Ілля зацікавився історією розбудови Українського католицького університету у Львові, історичною постатню Йосипа Сліпого, який присвятив свій час на втілення ідеї в життя. Ілля прийняв виважене, свідоме рішення та у вересні 2018 року поступив до Львівського католицького університету на магістерську програму «права людини». Він був у захваті від УКУ, від спілкування з викладачами, від іншої атмосфери ВИШу та стилю викладання. Він знайшов там друзів і дуже пишався цими відносинами.

Ілля завжди мав власні принципи, ще змалечку, але саме в УКУ він викристалізував свої погляди на життя.

Коли його не стало, ті, хто були поруч з ним, пригадують:

«Коли я думаю про Іллю та спільні УКівські будні, то першим згадую його своєрідний гучний та повний життя сміх».

«У час, коли ми з Іллєю працювали разом, він мав цікаве поєднання настрою ніби вже бачив та прожив гору всього, трохи втомився, але продовжує та не здається. Він запалювався, коли бачив несправедливість, не боявся говорити та відстоювати те, в що вірить, не погоджувався, доводив, пояснював та захищав свою думку. Кілька разів ми з ним включалися в баталії за права студентів, писали про проблеми в універах, спільно робили навчання та невеличкі воркшопи, аби інші не повторювали наших помилок.»

«Саме Ілля прищепив мені любов до захисту персональних даних -терпляче, просто і з натхненням пояснював навіть найскладніше, ніби дітям, і завжди знаходив час розібрати кожне питання.

Я, досі пам'ятаю, як він організовував перші ознайомчі зустрічі: з щирим захопленням, яке передавалося кожному, хто слухав. Завдяки йому я обрала цей шлях і жодного разу не пошкодувала.

Ілля свідчив. Ілля служив. Ілля спілкувався.»

«Тільки він міг бути таким водночас скритним і близьким. Досі не розумію як йому це вдавалося. Завжди відданий своїм цінностям якщо GDPR, то у всьому і «ви ніколи не дізнаєтесь на яких п'яти інструментах я граю» - і таки не дізналися».

«Якщо обрав УКУ, то був найвідданішою частиною нашої спільноти, ініціював і брав участь у всіх формальних і неформальних зустрічах, був душею цих зустрічей, писав публікації, від яких зараз ком у горлі, його старший брат Микита навчив нас писати чат-боти. Згодом Ілля познайомив нас зі своєю дружиною Кристіною, ніби ми всі одна сім'я (так і було), якщо одружився, то світився від щастя кожну мить поруч зі своєю Христею». «У нього завжди все було під контролем, а якщо ні, то з тим швидко давав собі раду. Вдумливий, але й діяльний. Це рідкість. І як банив ціль, то його було нічим не зупинити». Микита згадує «Ілля любив і поважав Український католицький університет. Університет багато зробив для нього, а Ілля робив багато для університету. Тому, з цього року (і щороку), буде стипендія імені Ілля Підгайний. Наша сім'я передасть на це гроші, а команда УКУ подбає про вибір студентів». Ілля закінчив навчання у 2019 році та отримав диплом магістра права. Трудову діяльність розпочав у Bot&Partners, y 2020 році перейшов до Юридичної фірми "Василь Кисіль і Партнери", у 2021 розпочав роботу в юридичній компанії Avitar. 24 лютого 2022 року, як Доброволець, звернувся до Печерського ТЦК міста Києва разом з братом Микитою та 25 лютого був зарахований до 205 батальйону 241 бригади ТРО, солдатом. Ілля взяв собі позивний «ПОЛТАВА». Ілля про війну: «Я прийняв рішення, що піду на війну ще 25 листопада 2018 року коли росія атакувала українські кораблі в Азовському морі. Тоді я зрозумів, що якщо почнеться повномасштабне вторгнення, піду на війну. Через 3 роки так і вийшло я зібрав наплічник 15 лютого, і вже 25 лютого 2022 пішов у військкомат», - поділився Ілля у короткому інтерв'ю для рідної Школи права. Ілля тоді казав, що не розглядав жодного іншого рішення ні евакуації, ні волонтерства, ні очікування: «Мотив був простий: на нас напали - треба захищатися». «Скоро буде 2 роки повномасштабному вторгненню і 10 років війні. Хочу поділитись думками, які в моїй голові останні півроку 1. Зараз НЕ позиційна війна. Зараз НЕ АТО-2. росія наступає майже по всьому фронту і дуже великими силами. Те, що лінія фронту майже не рухається - виключно заслуга Української армії, яка відбиває наступ росіян. Якщо все так продовжиться, то рано чи пізно в якомусь місці фронт прорветься. І треба працювати над тим, щоб не було провалу в нашу сторону. МИ ВСЕ ЩЕ МОЖЕМО ПРОГРАТИ. А нам треба виграти. Чому ми не наступаємо і навряд будемо глобально наступати в 2024? У росіян ДУЖЕ багато ресурсів. У рази більше ніж у нас людей, грошей, збройних заводів та запасів. Стратегічно вигідніше все це знищувати в обороні. І коли на якійсь ділянці з десятків і сотень батальйонів і полків у них залишаться лише пару десятків втомлених та побитих організмів тоді буде час наступати Хочеться вірити, що так і буде. 2. Чому не варто йти на перемовини і заморожувати лінію? Я думаю, що довгостроково це нам нашкодить. Нам треба думати про довгострокове, бо росія від нас не відстане в найближчі роки. На жаль. По-перше, росіянам довіряти не можна і цей мир точно буде порушуватись по дрібницям, а через 2-5-10 років порушиться другим повномасштабним вторгненням. Я в це вірю. По-друге, перемир'я росіяни використають та наростять армію, зроблять запаси зброї та боєприпасів і нападуть ще потужніше. Я дуже добре знаю, яка ціна стоїть за «не йти на перемовини». Кров ллється рікою і це дуже страшно, стрічка новин це суцільний некролог вже 2 роки. І дуже часто це просто найкращі люди, які не заслуговують смерті. Я не заздрю людям яким треба ухвалювати такі рішення продовжувати війну, що краще десятки тисяч ЗАРАЗ ніж сотні тисяч і мільйони - ПОТІМ. 3. «Не народжений для війни, не готовий, боюсь померти, хочу знати скільки служити, що зробила держава щоб я воював за неї»... У кожного своя мотивація на цю війну. Я прийшов у військо з початком повномасштабного і з того часу наївна частина мотивації відмерла завдяки ідіотизму системи. Що мене все ще тримас це дуже простий факт. Це не пропаганда а-ля Геббельс, а теорема якій є доведення Буча та інші міста, які були або є в окупації. Якщо не воювати, то буде ще гірше росіяни прийдуть і вб'ють, зивалтують, зруйнують, вкрадуть. Відіжмуть бізнес і квартиру, викрадуть дружину, дітей відвезуть в росію і дадуть інше прізвище. Тисячі ветеранів вб'ють або закатують, маючи списки убдшників. Тільки ми їх зупиняємо від цього. 400 тисяч росіян з радістю пронесуться по країні, грабуючи вбиваючи. Все звичне вам життя розсипеться, якщо його не захистити. Україна, в якій ми живемо, зникне на десятиліття, якщо ми не оборонимо її. І ви захищаєте не корумпованих чиновників, а людей навколо. Ви захищаєте себе, в кінці кінців. Вас не застрелять зі зв'язаними руками бо це весело. січень 2023, Бахмут». За час служби Ілля пройшов шлях від солдата до повторного отримання військового звання «молодший лейтенант», а завершив свій життєвий і військовий шлях у званні «старший лейтенант». Ілля Підгайний був відзначений грамотою «за непохитну вірність Військовій присязі мужність та героїзм». Відзнакою Міністра оборони України нагороджений медаллю «За поранення». Ілля поспішав жити. Робив усе від нього залежне. Після першої зустрічі з дівчиною Кристіною визначився: «я знайшов її». Вони швидко одружилися. Весілля 26.08.2023 було як ковток повітря в цей час. Це давало йому сили продовжувати свою СПРАВУ. 16 липня 2025 року біля села Новоосицове Купянського району Харківської області під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу завдания Ілля Підгайний загинув.

Ця звістка стала страшним ударом для сім'ї, Побратимів, друзів...

Про Іллю:

«Коли ми познайомились, я б ніколи не подумав, що він буде одним з тих відбитих як і я, що у першій дні повномасштабки втечуть з юридичних фірм на війну. Інтелігентний, спокійний хлопець. Ніколи не подумав, що за цим приховується настільки сильний дух. Він побував на дуже серйозних напрямках. Для мене честь, що такі люди вчилися і жили поруч зі мною» 1 «Відповідальний, точний, надійний. Завжди рвався на передову. Йому завжди хотілось бути там, де найважче. Був світлим хлопцем, з душею

романтика і Воїна. Хотів бути корисним до останнього.... ПОЛТАВА, ПОЛТАВУШКА спочивай друже. Герої не вмирають...».

«Брате, твоє обличчя на бігбордах, а душа в кожному з нас Бігборди-це не про показ. Це про любов і величезну втрату. Ми пам'ятаємо не тільки як ти загинув, а як ти жив. Сміливий. Справжній. Місто Полтава знає своїх Героїв. Ми не забудимо....»

«Сьогодні Forbes опублікував список «30 до 30» — молодих українців, які були елітою нашої країни. Та справжня еліта це ті, хто вже ніколи не з'явиться у цих рейтингах.

Ілля Підгайний пройшов зі мною багато гарячих точок. Він показав себе справжнім героєм, справжньою людиною і справжньою елітою України. Иого вже немає поруч, але його сила, відвага й гідність залишаться назавжди в нашій пам'яті.

https://forbes.ua/.../spisok-yakogo-ne-malo-buti-forbes...>>>

Старшого лейтенанта, офіцера групи розвідки 205-го батальйону 241-ої бригади ТРО поховали 22 липня 2025 року у місті Києві на Берківецькому кладовищі, на території 102 меморіального кварталу (102д-квартал, 3-й ряд

1-е місце).

Указом Президента України Підгайний Ілля Олегович нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеню (посмертно).

Українським католицьким університетом на честь Героя України Іллі Підгайного у 2025 році засновано довічний стипендіальний фонд ЙОГО імені та встановлена ця меморіальна дошка.