Мельничук Дмитро Володимирович

03.03.1979 – 31.07.2025

Позивний: «Толстий»

Солдат. Оператор мотопіхотного батальйону роти вогневої підтримки. 72 ОМБр імені Чорних Запорожців в/ч А2167.

Навчався в школі №237, КПІ

Працював будівельником

Хобі: регбі

Головні принципи:

справедливий,чесний,сміливий,веселий,відповідальний

Життєва позиція:

оптимістична (позитивна) позиція

Військовий шлях:

Підготовку проходив у Львівській області, а потім – навчався в Німеччині.

По поверненню був прикомандирований до 5-ї штурмової бригади і ніс службу в розвідгрупі в Краматорську. Саме там він зазнав мінно-вибухового поранення.

Після реабілітації він повернувся в частину у Львівську область, звідки у складі 72-ї окремої механізованої бригади поїхали в Білу Церкву, де опанував роботу з «Джевеліном» та іншим озброєнням.

Його підрозділ брав участь у боях на Донбасі та в Харківській області.

У родині був старшим братом, який на три роки молодший і нині служить. У підлітковому віці брати залишилися без батька, тож змалку вчилися бути самостійними, брати відповідальність за власні вчинки та допомагати мамі.

Дитинство і юність минули в Києві. Дмитро закінчив 11 класів, був активним, жвавим, веселим, мав чудове почуття гумору і завжди знаходив слова, щоб підняти настрій оточуючим. Ще в школі займався регбі, а вже у старших класах приєднався до команди політехнічного університету, відстоював її честь на всеукраїнському й міжнародному рівнях. Пізніше й навчався у КПІ на факультеті фізичного виховання та спорту і досяг звання кандидата в майстри спорту з регбі.Був одружений.

В шлюбі народилося 2 сини. За спеціальністю Дмитро не працював – обрав шлях, який давав змогу утримувати сім’ю. Працював будівельником, в основному – з гіпсокартоном, згодом на заводі «Артем» .Він мало розповідав про службу, завжди переводив розмову на жарт. Любив тварин – знімав котиків і собак, яких годував і прихищав навіть під час бойових дій. Бувало, що по 50 днів не було можливості вийти з позицій, але Дмитро знаходив сили підтримувати бойовий дух побратимів. Придумував їм позивні, і собі –жартівливий «Толстий». Останнім часом Дмитро з тривогою говорив, що з побратимів майже нікого не залишилося. Він мав їхати додому на відновлення, але 30 липня отримав наказ виходити на позиції, бо не було кому. Наступного дня, під час обстрілу, його життя обірвалося. Загинув поблизу населеного пункту Ізбицьке Чугуївського р-ну Харківської обл.

Дмитро був взірцем для своїх побратимів – цілеспрямованим, відповідальним, з оптимізмом, який надихав інших. Для своїх синів він назавжди залишиться прикладом мужності й любові, для дружини – найріднішою людиною, для близьких – сином і чоловіком із золотими руками та великим серцем.

Пам’ять про Дмитра Мельничука житиме у серцях усіх, хто його знав, і вільній Україні, за яку він віддав своє життя.

Вічна слава Герою!