Баришполець Олександр Володимирович: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
|||
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Баришполець Олександр Володимирович.jpg|міні]] | [[Файл:Баришполець Олександр Володимирович.jpg|міні]] | ||
'''19.01.1989 – 03.03.2025''' | = '''19.01.1989 – 03.03.2025''' = | ||
Солдат. Водій-електрик 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 десантно-штурмового батальйону в/ч А2582. | |||
Позивний: «Ірпінь» | Позивний: «Ірпінь» | ||
Олександр народився 19 січня 1989 року у селі Мотижин, на той час Макарівського р-ну Київської обл. | |||
Він народився на велике церковне свято Водохреща, яке за старим календарем відзначалось саме в цей день. Кожне своє день народження Олександр починав із пірнання до лунки, обожнював цю традицію. | |||
З 1996 року по 2004 року навчався у загальноосвітній школі №237 у місті Києві, за адресою: вул. Вербицького, 28 Г. | |||
З 1996 року по 2004 | |||
У 2007 році закінчив вище професійно-технічне училище №25, де отримав професію плиточника-мозаїста. Адреса: м.Київ, вул. Старосільська, 2. | У 2007 році закінчив вище професійно-технічне училище №25, де отримав професію плиточника-мозаїста. Адреса: м.Київ, вул. Старосільська, 2. | ||
Працював Олександр з юнацьких років. Почав у сфері логістики. З 2010 року працював у компанії ТОВ «Автокрісла», спочатку менеджером відділу логістики, згодом був підвищений до начальника відділу. | |||
Життєва позиція: хто, як не я! Люди закінчуються, але ми повинні стояти до кінця, на захисті своїх дітей! Мирне та світле майбутнє для свого сина та свобода були для Олександра понад усе! | |||
Хобі: обожнював автоперегони, мотоспорт, велоспорт, риболовля, футбол. | |||
Військовий шлях: у 2024 році був мобілізований до Збройних Сил України, де він приєднався до лав 82 окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А2582). | |||
Став солдатом взводу безпілотних літальних авіаційних комплексів, першого штурмового десантного батальйону. | |||
Під час виконання бойового завдання і захищаючи суверенітет та незалежність України воїн отримав тяжке поранення у результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, поблизу населеного пункту Гончаровка Курської обл. на території РФ. Лікарі боролися за його життя 11 днів. 3 березня 2025 року помер у Головному військовому клінічному госпіталі . | |||
Похований у селі Ясногородка (Фастівський район, Київська область), Алея Слави. | |||
Головні принципи: мужність, честь, справедливість, гідність, чесність. | |||
Нагороджений: | |||
- орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно); | |||
- медаллю «Честь. Слава. Держава» (посмертно); | |||
- медаллю «Почесний громадянин Ірпеня» ( посмертно). | |||
Віічна пам'ять Герою! | |||
Поточна версія на 07:24, 11 серпня 2026
19.01.1989 – 03.03.2025
Солдат. Водій-електрик 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 десантно-штурмового батальйону в/ч А2582.
Позивний: «Ірпінь»
Олександр народився 19 січня 1989 року у селі Мотижин, на той час Макарівського р-ну Київської обл.
Він народився на велике церковне свято Водохреща, яке за старим календарем відзначалось саме в цей день. Кожне своє день народження Олександр починав із пірнання до лунки, обожнював цю традицію.
З 1996 року по 2004 року навчався у загальноосвітній школі №237 у місті Києві, за адресою: вул. Вербицького, 28 Г.
У 2007 році закінчив вище професійно-технічне училище №25, де отримав професію плиточника-мозаїста. Адреса: м.Київ, вул. Старосільська, 2.
Працював Олександр з юнацьких років. Почав у сфері логістики. З 2010 року працював у компанії ТОВ «Автокрісла», спочатку менеджером відділу логістики, згодом був підвищений до начальника відділу.
Життєва позиція: хто, як не я! Люди закінчуються, але ми повинні стояти до кінця, на захисті своїх дітей! Мирне та світле майбутнє для свого сина та свобода були для Олександра понад усе!
Хобі: обожнював автоперегони, мотоспорт, велоспорт, риболовля, футбол.
Військовий шлях: у 2024 році був мобілізований до Збройних Сил України, де він приєднався до лав 82 окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А2582).
Став солдатом взводу безпілотних літальних авіаційних комплексів, першого штурмового десантного батальйону.
Під час виконання бойового завдання і захищаючи суверенітет та незалежність України воїн отримав тяжке поранення у результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, поблизу населеного пункту Гончаровка Курської обл. на території РФ. Лікарі боролися за його життя 11 днів. 3 березня 2025 року помер у Головному військовому клінічному госпіталі .
Похований у селі Ясногородка (Фастівський район, Київська область), Алея Слави.
Головні принципи: мужність, честь, справедливість, гідність, чесність.
Нагороджений:
- орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно);
- медаллю «Честь. Слава. Держава» (посмертно);
- медаллю «Почесний громадянин Ірпеня» ( посмертно).
Віічна пам'ять Герою!