Чайковський Володимир Едмундович: відмінності між версіями

← Попереднє редагування

ВізуальнийВікірозмітка

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 Загинув у с. Велика Новосілка Волноваського р-ну Донецької обл.
+Доброволець Володимир Чайковський, позивний Дядя Вова, загинув 30 квітня 2022 року під час відбиття ворожого штурму в районі селища Велика Новосілка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, зазнав смертельного осколкового поранення. 4 квітня захиснику виповнилося 64 роки.
+Володимир був жителем міста Києва. Закінчив НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю інженера електроніки. У мирному житті був сертифікованим механіком промислової техніки Тойота, працював як приватний підприємець. Один з небагатьох, хто мав міжнародні сертифікати допуску, проходив навчання та підвищення кваліфікації безпосередньо у компанії Тойота (Японія). На дозвіллі любив читати книги та рибалити. Був бджолярем, мав власну пасіку. Цікавився технікою та електронікою, мав хист до винахідництва. З ним можна було поговорити про все на світі, від історії людства до ядерної фізики. Міг відремонтувати що завгодно.
+З 2014 року займався волонтерською діяльністю, ремонтував пошкоджену військову техніку своїми силами та за свій кошт у Мар'їнці, Авдіївці та інших прифронтових містах.
+З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ чоловік став на захист держави. Він приєднався до батальйону №25 територіальної оборони міста Києва. Брав участь у обороні столиці, виконував бойові завдання на Київщині. Після того, як ворога було відігнано від столиці, він зі своїм підрозділом вирушив боронити Східний напрямок фронту.
+Позивний Володимиру дали побратими, оскільки він був як батько для свого підрозділу. Навчав молодших, допомагав як ділом, так і порадою. Ставився до товаришів як до синів, мав авторитет та завжди був попереду.
+«На жаль, війна забирає найкращих... Загинув не просто мій батько, мій найкращий друг. Згадую нашу останню розмову телефоном з ним. Він розповідав про те, як вони дорогою на Донеччину, проїжджаючи місто Запоріжжя, заїхали з подарунками до дітей, евакуйованих з Маріуполя. «Сину, я ніколи в житті не бачив такої кількості маленьких дітей, які весь час сиділи мовчки і боялися, здригалися від гучних голосів і скрипу дверей. Ти уявляєш, що їм довелося пережити? Так не має бути…». Я вперше в житті почув, як у батька здригнувся голос, у людини, яка, як мені здавалося, зроблена зі сталі. Він завжди був для мене героєм та головним авторитетом у житті, людиною принципів, заснованих на правді та справедливості. Тією людиною, яка завжди могла дати вірну пораду і допомогти в будь-якій життєвій ситуації. Загинув як справжній чоловік, воїн, зі зброєю в руках. Завжди пам'ятатиму про нього і про те, як повинні робити справжні чоловіки», – розповів син загиблого Олександр.
+Поховали воїна на Алеї Героїв Лісового кладовища Києва.
+Вічна пам'ять герою!