Перегляд вихідного коду сторінки Гулько Вадим Володимирович

[[Файл:Гулько Вадим Володимирович.jpg|200px|thumb|left|Гулько Вадим Володимирович]]

=== 16.08.1976 - 24.04.2022 ===
Рядовий, стрілець-снайпер 3ДШ взводу 2ДШ роти 1 ДШ батальону в/ч А0281 (95 ОБрДШВ). 
Загинув 24.04.2022 в ході оборонного бою підрозділів бригади з противником поблизу н.п. Довгеньке, Ізюмського р-ну, Харківської обл.
У Героя залишилася дружина. 
Похований у м. Біла Церква на Сухоярському кладовищі на «Алеї Слави».

Донька  Героя   розповіла: «Мій батько був такою ж людиною як і всі ми. Зі своїми цінностями, вподобаннями та принципами. І одним із таких принципів був саме захист своєї родини та країни. Починаючи з самого дитинства тато був ще тим бешкетником. Але в цьому житті було те що, що його захоплювало.  Приблизно з п’ятого класу займався плаванням,  навіть здобував перші місця на змаганнях. Плавання подарувало йому не тільки вміння гарно пересуватися у воді, а й найліпшого друга на все життя. Після школи пішов  навчатися до  СПТУ №12, де обрав спеціальність як у його мами, а саме - закрійник верхнього одягу. Після закінчення навчання був призваний на строкову військову службу, яку  проходив у  внутрішніх військах місті Дніпро.

Наступним завданням по життю, стала самостійність. Вадим завжди дотримувався  гасла «потрібно крутитися як дзиґа, щоб побудувати собі життя».  Пропрацював по професії закрійника геть не довго, після чого різко  змінив свою діяльність, став майстром  технічного обслуговування автомобілів. Не дивлячись на те, що робота знаходилася в десятках кілометрів від рідного міста, він кожного ранку долав цей шлях дбаючи про добробут своєї родини.

Ще в молоді роки познайомився зі своєю майбутньою дружиною з якою прожив все подальше життя. Це додало до його цінностей ще й слово «сім’я». Обожнював ходити в гори та ліси по гриби, а всі відпустки  найчастіше проводив  на Чорному морі де тато займався дайвінгом».

24 лютого 2022 року тато  без роздумів залишив  місце роботи,  взявши з собою лише телефон і годинник попрямував  до військкомату. Розмовляючи з дружиною  довгий час  не зізнавався, що йде захищати країну, але  з часом  це стало нам  відомо...»

Солдат Гулько Вадим Володимирович з перших днів повномасштабної агресії росії  став на захист Україну в   складі  95-ї  окремої десантно-штурмової бригади  на  посаду  стрільця – снайпера  3-го десантно – штурмового взводу, другої десантно – штурмової роти, 1-го десантно – штурмового батальйону.  Дуже хотів захищати Харківщину, де в той  час  була донька Героя,  для  нього було надзвичайно важливо   стримати  ворога на  цьому  напрямку. Дуже  хотів, щоб його найріднішим людям, його родині нічого не загрожувало,  мріяв  звільнити землю  від  московської орди та з перемогою повернуться до рідної  Білої Церкви, не  судилося…

В  Пасхальний день 23  квітня 2022 року поблизу населеного пункту Довгеньке  Ізюмського району  Харківської області Вадим потрапив під щільний мінометний обстріл звідки вже не вибрався живим….

«Пішов за своїми принципами та ідеями так і не побачившись з сім’єю після початку повномасштабного вторгнення» - написала  донька Героя…

Поховали Героя на  Алеї  Слави  кладовища  «Сухий  Яр» м. Біла Церква.

Указом Президента України №468 / 2022 від  4  липня 2022  року« За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» солдат Гулько Вадим Володимирович   нагороджений  орденом «За мужність» III  ступеня (посмертно)

Вічна пам’ять Герою!